Питання, чи триває життя після смерті - біологічної смерті, цілком зрозуміло хвилює людство з часів світобудови. Актуальний він і сьогодні – людська сутність така, що змиритися з остаточним відходом «у нікуди» не може навіть найзапекліший матеріаліст.
Надія, що теплиться, на продовження буття, причому в будь-якій формі, підхльостує інтерес до цієї теми - безліч вчених, використовуючи сучасну апаратуру, продовжують дослідження.
Серйозним досягненням у цій галузі, за визнанням світової наукової спільноти, стала доповідь анестезіолога Стюарта Хамероффа, опублікована нещодавно. Неоднозначна оцінка висновків (втім, цілком очікувана) анітрохи не знижує глибини та наукової обґрунтованості дослідження.
Які докази підтверджують життя після смерті
Основним висновком, який зробив професор на основі багаторічних спостережень, став науково доведений процес поширення інформації, що зберігалася в мозку померлого, «у Всесвіт». Інакше кажучи, розсіювання накопиченої інформації зумовлено її нейронної, тобто. матеріальною природою, що передбачає збереження цієї інформації в іншій формі, але не безслідне зникнення.
Безліч свідчень людей, які пережили клінічну смерть, містять згадки про якийсь «тунель» і яскраве світло в його кінці, що, за словами вченого, лише підтверджує його теорію, що життя після смерті, хай і в іншій формі, але є. Адже сама клінічна смерть характеризується «виходом» із нервової системи квантових речовин, що становлять основу «душі». Самі ці речовини деякий час знаходяться неподалік тіла (ніж, на думку Хамероффа, пояснюється споглядання обстановки ніби з боку, про що розповідають багато хто вижив), і лише прихід біологічної смерті спрямовує їх на простори Всесвіту.
Досить цікава теорія, що оригінально пояснює процес залишення «душею» тіла. Однак деяка незадоволеність широкої аудиторії все-таки присутня – хотілося б більш доказу продовження життя після смерті. Всесвіт – це, звичайно, чудово, але…
У цьому сенсі теорія реінкарнації привабливіша – надія на переселення душі в матеріальне тіло хоч якось примиряє з неминучим.
Тим не менш, велика доповідь Хамероффа, підкріплена солідною науковою термінологією і вражаючими узагальненими результатами багаторічних досліджень вченого, заслуговує на повагу і, безумовно, має право на існування.
